Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: СЕРГІЙ ЧІКУНОВ
- Перегляди: 103
За що би не брався — усе йому вдавалося(слова пошани 34-річному воїну Сергію Чікунову)
У житті Сергія Чікунова все було справжнім — праця, любов до рідної землі, турбота про близьких, повага до людей. Він не шукав легких доріг, не боявся важкої роботи й ніколи не стояв осторонь, коли потрібна була допомога. Народився Сергій 3 серпня 1989 року у родині хліборобів. Був молодшим сином у сім’ї, мав на сім років старшу сестру Лілію, яка змалку допомагала мамі доглядати брата й дуже його любила.
З дитинства хлопець цікавився технікою, любив щось лагодити, ремонтувати, розбирати й знову складати. Згодом захоплення переросло у справжнє вміння — Сергій добре вмів ремонтувати різноманітну техніку. Навчався у Липівській загальноосвітній школі. Після уроків поспішав не на відпочинок, а допомагати матері по господарству. Він умів косити, сіяти, орати, доглядати худобу — усе робив старанно й по-дорослому. І найголовніше — ніхто його не змушував. Сергій щиро любив землю і працю на ній.
«Сергійко всю роботу дорослих виконував. Він сам любив землю, любив, коли сходило посаджене ним зерно та овочі, радів і гордився: “Це моє”. Ще я тримала худобу, і без допомоги сина не впоралася б», — згадує мати Героя. Після закінчення школи, як і мріяла ненька, Сергій вступив до Івано-Франківського фахового коледжу технологій та бізнесу, навчався за спеціальністю «Готельна справа». Згодом продовжив навчання на історичному факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Та працювати за спеціальністю не довелося. Сергій трудився в охоронній фірмі, їздив на заробітки до Польщі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, повернувся з-закордону. Згодом влаштувався у пекарню, де швидко став хорошим фахівцем.
«Брат навчився від мами випікати хліб, тому трудитися у пекарні Сергієві було легко, — розповідає сестра Лілія. — Він був дуже працьовитим, швидко вчився усьому новому. Думаю, йому вдалася б будь-яка справа. Удома любив готувати, особливо добре смакували його м’ясна печеня та гуляш». Окрім цього, Сергій обробляв землю трактором і кіньми. Любов до господарства залишалася з ним завжди. Нині коней утримує сестра воїна. Для рідних, друзів і знайомих Сергій був доброю та щирою людиною. Умів підтримати, вислухати, дати мудру пораду. Він не проходив військової служби й не мав військової кафедри, однак ще від початку війни говорив: якщо прийде повістка — піде захищати Україну.
У вересні 2023 року Сергія мобілізували. Навчання проходив у Рівному. Служив солдатом, старшим стрільцем 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 24-ї окремої штурмової бригади «Айдар». 8 грудня 2023 року поблизу Бахмута на Донеччині воїн зник безвісти. Це сталося біля траси неподалік місцевого кладовища. Саме цей день вважається датою його загибелі. За кілька годин до виходу на позицію Сергій написав сестрі, що не буде на зв’язку два-три дні. Це повідомлення стало останнім. Згодом стало відомо: Сергій разом із трьома побратимами йшов допомагати іншим військовим, коли розпочався ворожий обстріл… Лише у 2025 році родина змогла провести Героя в останню путь. 24 жовтня матері воїна зателефонували з Дніпра та повідомили про збіг ДНК. Жінка двічі здавала генетичний аналіз, сподіваючись дочекатися бодай якоїсь звістки про сина.
Поховали Сергія Чікунова у рідному селі. На фасаді місцевого ліцею встановлено пам’ятну дошку на честь захисника. Він умів усе: працювати на землі, ремонтувати техніку, пекти хліб, підтримувати людей, любити свою родину і свою країну. За що би не брався, усе йому вдавалося. Та найбільше йому вдалося бути Людиною. Саме таким Сергій Чікунов назавжди залишиться у пам’яті рідних, знайомих та односельців.