ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: РОСТИСЛАВ РАПІЙ
- Odsłony: 185
Стояв горою за побратимів(спогад про 42-річного Ростислава Рапія з Вільшаниці, командира протитанкового відділення 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс»)
Народився майбутній Герой у селі Вільшаниці в родині Рапіїв: учителя математики Василя та керівниці сільського відділення зв’язку Оксани. У сім’ї зростав ще один син — Сергій, молодший на два роки від Ростислава. Батько воїна згадує: «Сини завжди і всюди разом були. Вчилися у Вільшанецькій школі, як учні — тямущі, веселі, товариські». Після навчання у школі Ростислав вступив у Коломийський коледж комп’ютерних технологій. Студентом пішов на строкову службу в українську армію. Служив на Львівщині. Далі продовжив навчання.
Згодом працював будівельником за кордоном. Побував в Іспанії, Португалії, Німеччині. У роботі був ретельним, завжди доводив розпочате до кінця. Не любив ледарів та завжди казав колегам-заробітчанам, аби більше навчалися за кордоном усіляких господарських справ, щоби втілити цей досвід удома.
Після повернення додому, Ростислав Рапій одружився. У нього народилася донька Вікторія. На жаль, родинне життя не склалося, та донька завжди була ясним промінчиком для батька.
У червні 2015 року Ростислав Рапій пішов воювати. Захищав від ворогів Маріуполь під час АТО/ООС. Додому повернувся у серпні 2016-го. Після служби знову почав їздити на заробітки. Час повномасштабного вторгнення застав його та брата Сергія в Німеччині. 26 лютого 2022 брати Рапії повернулися додому. Батько згадує, що у Ростислава давно був готовий наплічник. Ростислав наступного дня після приїзду взяв той наплічник, посміхнувся і сказав батькам: «Ми не прощаємося. Я повернуся!».
Під час АТО/ООС солдат Рапій був гранатометником, у велику війну його взяли в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Ростислав став командиром протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону. На війні у захисника були два тривожні випадки. Батько розповідає, коли його син з побратимами виїхали з Малина на Житомирщині, то на його частину впала ракета. Таке ж трапилося і в Дніпрі. Тоді чоловіка навіть не зачепило. Ростислав спокійно говорив рідним, що із ним нічого не трапиться, аби чекали його з Перемогою.
Не судилося… 1 серпня 2022 року Герой був неподалік села Берестове, що на Донеччині, телефонував батькам, казав, що його дуже болить голова, і він, мабуть, контужений. Далі додав, що в 10-их числах серпня хоче приїхати додому. Та спочатку, як командир відділення, мав відвезти своїх хлопців. Ще написав останнє смс-повідомлення: «Тату, в мене все добре». За розповідями побратимів, коли був прорив оборони, навіть ті, які мали їхати додому, заскочили в машину та кинулися зупиняти бронетехніку ворога.
Бойове завдання воїни виконали і поверталися. На жаль, їх помітив ворожий дрон. Почався артобстріл... Ростислав з трьома побратимами був у машині. Його убило, трьох важко поранило. Трапилося це 5 серпня 2022-го. Батькові про загибель сина сповістив командир другого відділення. Поховали Ростислава Рапія 9 серпня у селі Вільшаниця.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На честь захисника України на стіні Вільшанецької філії Тисменицького ліцею є пам’ятна дошка, а батько зробив дорогу та бруківку перед навчальним закладом у формі двох розкритих книг, посередині яких є ініціали Героя: Р.Р.
