Урядові сайти
Старостинські округи
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ІГОР ВОЙТИШИН
- Перегляди: 303
Із честю, болем та гіркотою(розповідь про 34-річного тероборонівця Ігоря Войтишина, воїна із села Чорнолізці)
Народився 16 липня 1989 року у селі Чорнолізці в родині священника Богдана Войтишина та його дружини, Ганни Мороз, яка працювала на хутровій фабриці в Тисмениці. У сім’ї було троє синів: Федір, Ігор та Богдан. «Коли Ігореві було два роки, ми переїхали на Городенківщину, в село Колінки. Я там служив на парафії, — розповідає отець Богдан, батько Героя. – Мій середульший син музику любив, був щирим і добрим. Початкову школу закінчив у Колінках. У Городенці навчався грати на баяні». Згодом отця Богдана перевели у село Олієво-Королівка.
У школі Ігор любив українську мову і літературу та, звісно, музику. Щоправда у музичній школі далі вчитися не захотів. «Син допомагав нам по господарству, любив куховарити, — продовжує батько воїна.— Після закінчення школи навчався в Івано-Франківську у професійному училищі №15 на маляра-штукатура. Хоча я хотів, аби він став священником, бо в нього був музичний слух, міцний сильний голос та добрий характер. Проте, аби стати священником, потрібне покликання, а воно в сина було до робітничого фаху».
У 18 років Ігор одружився із односельчанкою Марією, яка працювавла медсестрою. У пари народилася донька Богдана. Молодий чоловік багато працював, їздив закордон на заробітки. На жаль, родинне життя в Ігоря Войтишина не склалося: чоловік розлучився. Згодом працював в Україні та за кордоном. Коли почалося повномасштабне вторгнення, був в Італії, та повернувся додому. У березні 2023 року чоловіка мобілізували, На навчаннях був у Делятині. На фронт потрапив у складі 75-го батальйону 102-ї окремої бригади Сил ТрО Збройних Сил України.
Воював у Запорізькій області. Був водієм першого протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Під час виконання бойового завдання поблизу Гуляйполя воїна сильно контузило. Лікувався у запорізькому госпіталі. Захисника України духовно підтримували капелани, священники ПЦУ: Федір та Василь Морози. За словами тітки Катерини Дем’яник, Ігор Войтишин після лікування був у рідному селі, то казав: «Ті, хто зараз удома якби хоч на один день потрапили на війну, то в них би змінилося життя».
10 лютого 2024 року він мав повернутися на фронт. Та 12 січня 2024-го року серце воїна зупинилося удома. Похований у Чорнолізцях. Посмертно нагороджений медаллю Івано-франківської обласної ради «Лицар бойового чину» та медаллю «За заслуги перед Городенківщиною». У Чорнолізцях на фасаді місцевого ліцею є анотаційна дошка воїну. Пам’ятні знаки на честь Героя є в Олієво-Кооролівці та в Угорницькому Спасо-Преображенському монастирі ПЦУ.
Календар новин
Серпень 2025 |
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 28 | 29 | 30 | 31 | 1 | 2 | 3 |
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14
|
15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
|
|