Урядові сайти
Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ТАРАС СТЕФАНЮК
- Перегляди: 1026
ПІШОВ ЗАХИЩАТИ НАЙДОРОЖЧИХ(Згадуємо 43-річного оператора дронів Тараса Стефанюка із села Пшеничники)
Його життя було повязане з родиною, працею і простими людськими радощами. А його останній шлях — із захистом України. Тарас народився 12 жовтня 1982 року у простій, дружній родині. Мати працювала продавчинею, батько — в автобусному парку. У сімї зростала старша донька Галина, яка дуже любила молодшого брата. «Донька збирала вдома подружок та хвалилася Тарасиком, казала: «Подивіться, який у мене чудовий братик!».
Вона його любила гарно одягати і хвалилася ним», — згадує мати Героя Анастасія Стефанюк. Ще шестирічним хлопчик дуже любив співати пісні Назарія Яремчука. Робив собі з домашнього посуду «ударні інструменти» й акомпанував собі. «Можливо, треба було його віддати до музичної школи, але якось не склалося», — каже мама.
У Пшеничниківській, а згодом у Чорнолізькій школах Тарас навчався добре. Любив історію та українську літературу. Вдома охоче допомагав батькам, захоплювався кіньми. Після закінчення школи навчався на курсах трактористів в Івано-Франківську. На строкову військову службу через захворювання вуха не пішов. У 2005 році Тарас одружився з Ольгою із села Кінчаки, тоді Галицького району. Дружина працювала медсестрою. Родина оселилася в Івано-Франківську. У подружжя народилися двоє дітей — син Іван та донька Марія. Для Тараса родина була найважливішою. Він дуже любив дітей, а вони любили й поважали свого батька. Разом вони відпочивали, їздили на велосипедах, на стадіоні, що був поблизу будинку, займалися спортом. Із великою любов'ю і повагою Тарас ставився і до дружини. Допомагав по господарству, особливо коли вона працювала позмінно в Івано-Франківській обласній лікарні. Умів добре готувати. Сам Тарас працював в автодорі, згодом — на одній із баз поблизу аеропорту. Саме там він побачив перші удари ворога після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
До війська Тараса мобілізували у травні 2025 року. Навчання проходив у Лисці та Києві. Службу розпочав у 4-й бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука «Рубіж» Національної гвардії України. Воїн став оператором безпілотних літальних апаратів. Після навчання Тараса направили спочатку до Харкова, а згодом — на Покровський напрямок. На фронті він отримав позивний «Млин». «Син хотів називатися «Пшеничним», бо ж із села Пшеничники, але схожий позивний уже був. Командир сказав, що раз є «пшениця», треба «млин». Так він і став «Млином», — розповідає пані Анастасія. Коли Тарас вирушав на позиції, попереджав рідних, що зв'язку може не бути довго. Одного разу родина не мала жодної звістки від нього 21 день. «Як же ми тоді всі переживали!» — згадує мама. Рідні й надалі часто чекали його дзвінків, знаючи, що на передовій не завжди є можливість поговорити.
8 лютого 2026 року Тарас Стефанюк загинув поблизу села Заповідне Покровського району на Донеччині. За словами матері, Тараса та ще кількох його побратимів вистежили вороги й напали на них. Воїн бився до останнього, захищаючи Україну. Про загибель Тараса першою дізналася його дружина. 26 лютого Героя поховали у рідному селі Пшеничники. Тарас жив звичайним життям, працював, любив рідних, умів радіти простим речам — родинним зустрічам, спільному відпочинку, велосипедним прогулянкам із дітьми, домашній вечері. А коли прийшла війна, він зробив те, що роблять тисячі українських чоловіків, — пішов захищати свою родину, свій дім і свою землю…
Світла пам'ять Герою. Вічна шана і вдячність захисникові України!
Календар новин
Серпень 2026 |
|
|