Урядові сайти
Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ЮРІЙ МІЩЕНКО
- Перегляди: 124
Життєлюб із Марківців
(згадка і шана про воїна Юрія Міщенка)
Є люди, чия сила не в гучних словах, а в добрих справах, щирому серці й готовності прийти на допомогу. Таким був Юрій Міщенко з Марківців — чоловік, який любив рідну землю, природу, тварин, свою родину. Чоловік народився 23 квітня 1984 року в добрій, працьовитій родині. Від перших років життя його пов’язувала особлива приязнь зі старшою сестрою по матері Світланою. Їхні стосунки залишалися теплими й близькими впродовж усього життя. Коли під час великої війни Юрій лежав поранений у лікарні, сестра була поруч із братом, підтримувала його у важкий час.
Змалечку Юрко вирізнявся добрим і спокійним характером. Любив допомагати мамі по господарству, працювати на городі, не цурався щоденних клопотів. У школі навчався посередньо, проте був активним у шкільному та громадському житті, охоче долучався до сільських свят і дійств. Якось на святковому сільському віче він постав у козацькому одязі — образ, у якому поєдналися юнацька безпосередність і повага до українських традицій. Особливе місце в його житті посідали природа й тварини. «Син дуже природу і тварин любив. Коні тримав, орав людям городи. А після школи пішов працювати у Марковецьке лісництво, — пригадує мати Героя. — У лісі ланей годував, вони за ним йшли, бо відчували турботу й теплоту». А ще Юрій любив готувати і навіть працював в одному з кафе, де смажив шашлик.
Із майбутньою дружиною Мар’яною Юрій познайомився у потязі. Дівчина була родом із села Голосків на Коломийщині. Їхні стосунки розвивалися швидко: зустрічалися менше року, а згодом Юрій уже поділився з мамою своїми планами. Він сказав, що приведе їй майбутню невістку — дівчину, яка йому дуже подобається і з якою він збирається одружитися. Так і сталося: у 2007 році молодята взяли шлюб. У подружжя народилися донька Тетяна та син Марко. Так склалося, що Мар’яна поїхала за кордон на заробітки, а Юрій разом із дітьми залишився жити з мамою. Для матері син завжди залишався її дитиною — рідною, дорогою, тією, за яку боліло серце й за яку вона хвилювалася навіть тоді, коли він уже сам став батьком. А для Тетяни й Марка Юрій був татом, частиною їхньої історії, родинної пам’яті та любові, яку не здатен забрати час.
У травні 2024 року Юрія Міщенка мобілізували до лав Збройних Сил України. Військове навчання проходив у Рівному, а згодом вирушив на фронт. Служив солдатом у військовій частині А0998 та в 29-й окремій важкій механізованій бригаді, що входить до 14-го армійського корпусу оперативного командування «Захід». Його позивним був «Барон». Війна стала для Юрія неабияким випробуванням. Під час виконання бойових завдань йому поранили праву руку. Лікувався у Дніпрі, а після лікування продовжив службу в Івано-Франківському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Однак наслідки пережитого на фронті позначилися на здоров’ї воїна. Згодом він переніс операцію на серці, яку провели в Івано-Франківську. Юрієві встановили три стенти. Для матері кожна звістка про стан сина була приводом для тривоги. Вона сподівалася, що після лікування йому стане краще, що він зможе відновитися та повернутися до звичного життя. Проте не так сталося.
«Синові сказали, що забирають у Тернопіль, де він мав пройти військово-лікарську комісію, — згадує мама. — Там чоловікові знову стало зле, і він потрапив у лікарню в місті Бережани. Після цього певний час перебував у частині». За кілька днів до смерті Юрій попросив неньку передати йому таблетки від серця. Звичайне, на перший погляд, прохання сьогодні відгукується в материнському серці особливим болем. За ним — тривога за сина, бажання допомогти, зробити все можливе, аби він почувався краще. Не судилося… 5 червня 2026 року життя Юрія Міщенка обірвалося. Воїн помер під час завантаження зброї. Юрія поховали у рідних Марківцях — на землі, яку він знав змалечку, де виріс, працював, де минали його дитинство та юність. Тут живе пам’ять про земляка, який пройшов крізь воєнні випробування і чиє життя стало частиною великої, болючої історії України.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забуваємо.
Календар новин
Жовтень 2026 |
|
|